Від минулого до сьогодення...

Історія школи має початок, але не має кінця. Вона в учнях і вчителях. І будуть проходити роки, змінюватимуться покоління, а до школи не заросте доріжка, бо тут - храм знань, собор духовності й моральності.

День 17 жовтня 1961 року внесений в книгу історії. Ця ж сама дата добре запам’яталась дітям Новопетрівської спеціальної школи, які вперше відкрили двері своєї школи в день відкриття 22 з’їзду Компартії України.

/Files/images/IMG_20170509_112401.jpg

Спальні корпуси були збудовані раніше. Це були квартири працівників СМУ-14, які працювали на будівництві зрошувального каналу. Коли було збудовано канал і роботи на ньому припинилися, тоді керівники СМУ-14 в 1958 році свої новобудови передали для спальних корпусів дитячого будинку і їдальню. І от в червні місяці 1958 року в Новопетрівський будинок прибула перша група дітей-сиріт в складі 20 чоловік з м. Жовтневого Миколаївської області.

/Files/images/IMG_20170509_112420.jpg

Першим директором дитячого будинку був Бережний.

В 1960 році з Висунського дитячого будинку були переведені вихованці разом з вихователями, вчителями та директором.

Це Линнику Сильвестру Миновичу, директору дитячого будинку, випало на долю розпочати будівництво приміщення школи (нині спеціальної школи).

В 1961 році на базі дитячого будинку організована Новопетрівська школа-інтернат. На перше вересня 1961 року в школі-інтернаті налічувалось 24 вчителя та вихователя.

Директором школи-інтернату був Братченко Олександр Максимович, завідувачем була Бунчук Ольга Кіндратівна. За парти сіло 196 учнів. Різні шляхи привели їх до школи. На уроці, під час перерв, в їдальні, в клубі, гуртожитку – скрізь вони стояли на сторожі порядку та дисципліни. Весело і радісно жили в інтернаті. Своє навчання вони тісно пов’язували з суспільно-корисною працею. З великою увагою діти слухали листи, які вони отримали і намагалися рівнятися на старших своїх друзів.

А згодом на одному із засідань ради дружини було вирішено організувати спеціальний штаб юних гаганівців. На спальному корпусі дівчаток з’явився напис «Гаганівці» з портретом В. Гаганової. Дівчата гордо носили це ім’я. У спальному корпусі була організована кімната «Штаб гаганівців» в якій вони самостійно вирішували всі питання навчально-виховної роботи під керівництвом учителя Руденко В.М. і завуча школи Бунчук О.К. Для роботи з хлопчиками (а їх було значно більше, ніж дівчат) на раді дружини було вирішено створити загін юних гагарінців. На корпусі хлопчиків з’явився надпис «Гагарінці» з портретом першого космонавта Юрія Гагаріна. За прикладом дівчаток хлопчики організували в спальному корпусі кімнату «Штаб гагарінців», ним керував директор школи Братченко О.М. Це під керівництвом цих 2-х штабів було споруджено бюст Гаганової та Гагаріна, на зароблені дітьми гроші під час роботи в колгоспі «Перемога».

Щоб учні мали високі показники в навчанні, учителі разом з керівниками школи вишукували все нові й нові форми і методи викладання під час уроків. Будували розклад так, щоб учитель міг вивчити все під час уроку, в класі і додому (тобто на самопідготовку) завдання не задавали.

В перші роки існування школи-інтернату одним з кращих вихователів була Ніна Аврамівна Голокоз. Більшість дітей її просто називали мама.

Перший випуск учнів 8 класу був у 1963 році (після першого року навчання випуску не було).

Випущено зі школи 30 учнів, класний керівник Руденко В.М. Учні 8 класу (І випуск) на згадку школі посадили верби. Через декілька років вони розрослися і на тому місці, де колись були бур’яни, зазеленіла лаванда. А вище верб (на території до бані) посадили 35 фруктових дерев.

У 1963 році на Новий рік була встановлена ялинка посеред двору між спальними корпусами висотою двоповерхового будинку на певному дерев’яному підвищенні і підключена до електричної сітки. Біля ялинки стояла зроблена учнями 8 класу Снігурка в зріст людини, вбрана вона була в білосніжне плаття, з букетом квітів у руках. Досить було включити до електричної сітки, як повільно крутилась ялинка разом зі Снігуркою. Всі перехожі по вулиці зупинялись і дивились на цю новорічну красуню. Кращі учні школи в червні 1963 року побували на екскурсії в місті Києві.

Велику роботу вчителі і вихователі проводили в позаурочний час. Були організовані гуртки: біологічний, туристичний, «умілі руки», фізкультурний, юнкорів.

Здійснювалися туристичні походи по рідному краю. Назавжди дітям запам’ятається 3-х денний похід по маршруту: Новопетрівка, Засілля, Бармашове, в якому приймали участь вчителі і вихователі: Чернявський В.С., Рохнянський М.О., Бурлаченко В.Ф., Руденко В.М., Коломієць Н.О.

Коли вся наша країна готувалась до 20-річчя Великої Перемоги над німецькими загарбниками, включились в цю роботу учні і вчителі нашої школи.

5 учнів зі школи-інтернату в 1964 році їздили в Москву на зустріч із космонавтами Валентиною Терешковою і Валерієм Биховським. Вихованець нашої школи Пернатий Юрій, редакцією «Зірка», був нагороджений поїздкою до м. Севастополя на парад в день 20-річчя Великої Перемоги (9 травня 1965 року).

Масова школа-інтернат проіснувала з 1 вересня 1961 року до 1 вересня 1966 року. Були директори: Линник С.М., Братченко О.М., Бабенко, Гарбуз В.П.

За 5 років були 4 випуски. Після закінчення школи-інернату (8 кл.) багато учнів продовжували навчання у середній і спеціальних, а потім і вищих навчальних закладах.

В 1966-67 рр. 1 вересня почала працювати допоміжна школа-інтернат. Учні переведені з Березнегуватської допоміжної школи-інтернату. Разом з учнями переїхали вчителі і вихователі під керівництвом директора школи Поповича Миколи Івановича. Завучем школи працювала Карпенко Ніна Олексіївна, вчитель російської мови та літератури, яка була переведена із середньої школи.

З перших днів роботи вихованці познайомилися з тими традиціями школи, які були введені в практичне життя школи їхніми попередниками. Учні допоміжної школи-інтернату продовжували роботу в шкільному музеї трудової та бойової слави, виконуючи по республіканських газетах завдання «Зірка», «Юний ленінець», «Красная гвоздика», «50 героических лет».

У 1967-68 навчальному році в школі налічується 142 учні, 9 класів, 6 груп, 27 вихователів та вчителів.

В цьому ювілейному році багато праці вклали в справу виховання підростаючого покоління: Тополь О.Л., Головкоз Н.А., Руденко В.М., Попович К.К., Онушканич А.І., Кланцата Г.К., Вороніна М.І., Чернявська Г.К., Кірпікова Д.С., Соколянська Т.В., Висоцька Н.П., Семенюк Г.В., Рохнянський М.О.

1968-1969 р. працює директором школи Рильський Валентин Антонович, завучем спочатку працювала Ніна Олександрівна Карпенко, в зв’язку з виходом на пенсію, завучем працював Остропольський Анатолій Феодосійович (1974 р.).

З 1974н.р. пожвавилась робота в школі-інтернаті з боку виправлення мови в учнів, в зв’язку з тим, що з’явилися вчителі-дефектологи, логопеди: Сторчак В.С., Сидоренко Г.К., Вільховатська В.А., Коваленко В.І., Остропольський А.Ф., Шевцова Л.М.

1974-1975 н.р. насичений виховними заходами по підготовці і проведенні свята 35-років Великої Перемоги. В 1980 році на посаду директора було призначено Козловця В.Ю. , який пропрацював два роки. За період керівництва школою Василь Юхимович організував заміну крівлі приміщень школи-іннтернату. В жовтні місяці 1982 року Козловець В.Ю. був переведений на іншу роботу, а виконуючого обов’язки директора було призначено Сторчак В.С.

З 20 січня 1983р. по 1 вересня 2006р. педагогічний колектив очолив відмінник освіти України Мацак Петро Іванович. Чимало зусиль було прикладено до введення в дію тимчасово непрацюючого навчального закладу. Через відсутність тепла в школі, учні проживали в квартирі, яка була призначена новому директору. Невдовзі систему опалення було відремонтовано і пішло життя школи та її жителів, як і раніше.

В 1984 році було закладено яблуневий садок, замінено опалювальну систему з підземної на повітряну, огороджено територію школи та благоустроєне подвір’я.

Петро Іванович створив дружний, творчий колектив педагогів-однодумців, виховав не одне покоління молодих педагогів. За високі показники в роботі його нагороджено знаком "Відмінник освіти України", Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, грамотами управління освіти і науки облдержадміністрації.Колектив працює так, щоб діти почували себе, як у рідні й домівці.

Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком нанизані на срібну нитку життя будні нашої школи. Скільки дитячих очей бачили її віконця, скільки голосів чули її стіни… Вона, як добра матінка-голубка, збирає щороку під своє тепле крило своїх пташенят-вихованців. Навчає, любить, виховує, благословляє в далекі світи.

Часто школу порівнюють з кораблем, який впевнено тримає курс до вершини Країни Знань, долаючи на своєму шляху труднощі та перешкоди. І як правило, за кермом корабля стоїть капітан, який обирає найкращий шлях. За кермом нашого шкільного корабля стоїть надійний капітан – директор нашої школи – Луцик Наталія Володимирівна, яка розпочала свою педагогічну діяльність в школі-інтернаті з 1989 року на посаді вихователя. Ніжною квіткою влилася вона в наш педагогічний колектив, тут стверджувалася, пізнавала вчительські радості і труднощі, заслужила повагу і визнання. З 2006 року переведена на посаду заступника директора з виховної роботи, а з 2011 року – директор. Із року в рік, кожного дня, вона переступає поріг рідної школи, і ніколи не скаржиться на долю, бо це велике щастя – вчити дітей умінню бути Людиною. Талановитий педагог, улюблениця багатьох вихованців, сучасна, успішна жінка!

Але історія школи не тільки в цьому. Насамперед, вона в долях її учнів. Сьогодні важко сказати, скільком своїм вихованцям вона дала путівку в життя за ці роки. Це таки справді історія. Але наша спеціальна школа залишається рідною домівкою, де як на перше побачення приходять сюди її колишні випускники, щоб ще раз зустрітися зі своїм дитинством.

Кiлькiсть переглядiв: 731

Коментарi